Життя, присвячене вирощуванню хліба — головного продукту на столі кожної людини, усвідомлення того, що справа, якій віддано стільки років праці, мрій та переживань, була корисною людям, — все це сьогодні приносить задоволення та вселяє гордість у серце керівника сільськогосподарського виробничого кооперативу «Ружинський» Олександра Феодосійовича Колібаби. Прагнення зберегти цілісність господарства, незважаючи на складні економічні умови, забезпечити трудівників «Ружинського» роботою та гідною зарплатою, давали Олександру Феодосійовичу сил і натхнення у пошуку шляхів покращення та нарощення господарських потужностей, застосування новітніх технологій та кращих ідей розвитку сільськогосподарських підприємств за кордоном.

Рідне Вільнопілля залишається у пам’яті Олександра розлогими левадами, широкими золотоколосими  нивами та спрацьованими руками батьків, які все життя протрудилися у місцевому колгоспі. Мама Ганна Андріївна обробляла колгоспні буряки, а умілі руки батька Феодосія Степановича давали лад столярним виробам та важко працювали на колгоспній пилорамі. Саме тому Олександр з дитинства з повагою ставився до праці простих людей, але праця хліборобів викликала у нього неймовірне захоплення. Коли виходив малим у поле, нива, здавалося, вабила до себе і манила хвилями золотавого колосся, яке обважніло кивало вусатими голівками, очікуючи турботливих рук жниварів. У такі миті Олександр мріяв бути господарем цих хвиль, за кермом корабля-комбайна бережливо збирати хліб і бути одним з них — ружинських хлібодарів, чия праця така потрібна і шанована людьми.

Бажання стати хліборобом привело Олександра після школи до Житомирського технічного училища, де він здобув спеціальність тракториста-комбайнера, отримав посвідчення водія. Втілювати набуті знання та хліборобську мрію поїхав на цілину. Серед степів Кустанайської області Казахстану набував свого першого досвіду: розорював цілинні землі, засі-вав та збирав урожай. Перша зарплата залишилася у пам’яті на все життя, а 754 карбованці, які привіз додому, на той час були чималою сумою.

Повернувся додому з твердим наміром продовжити навчання хліборобської професії, але служба в армії змусила відкласти здійснення мрії. Служити довелося у Чехословаччині під час подій, відомих під назвою «Празька весна» 1968 року. За відданість військовому обов’язку та сумлінне виконання покладених на нього зобов’язань у автороті саперного полку дев’ятнадцятирічний Олександр був нагороджений медаллю «За військові заслуги».

Звільнившись з лав Радянської Армії, юнак вступив до Верхівнянського сільськогосподарського технікуму. Серед одногрупників агрономів-рільників Олександр був у числі кращих, відмінно вправлявся з математикою та агрономією, був на «ти» з механізацією.

Саме тому викладач механізації Іван Михайлович Підручний взяв Олександра трактористом-комбайнером на збір урожаю на учгоспівських ланах. Ось так навчаючись протягом року та працюючи влітку, юний Колібаба став агрономом, отримав диплом з відзнакою.

Роки навчання дали Олександру Феодосійовичу не лише безцінні знання та вагомий досвід — у технікумі він зустрів свою другу половинку, юну студентку Галинку, яка полонила його серце і стала супутницею на все життя. Були прогулянки Алеєю закоханих у парку Ганських, мрії та плани на спільне життя, а потім — студентське весілля і направлення на роботу до Княжиків. У колишньому княжиківському колгоспі «За комунізм» Олександр Феодосійович починав трудовий шлях агронома. З молодою дружиною жили у найманій хаті, і хоча важкі побутові умови гнітили молодят, вони берегли теплоту стосунків, підтримували один одного. Щастям наповнилася невеличка хата, яку винаймало молоде подружжя, коли Бог подарував їм маленьку Людмилку, потім з’явилася Тетянка.

Родина переїхала до Ружина, і Олександр Феодосійович пішов працювати агрохіміком у колгосп імені Леніна, займався мінеральними добривами і захистом рослин. Дружнє ставлення голови колгоспу Миколи Марковича Гибала, його настанови та допомога у будівництві власного будинку стали для молодого спеціаліста неоціненною підтримкою. Микола Маркович став для Колібаби другом і наставником, пропонував йому підтримку у просуванні кар’єрними сходами — очолити відділок при розподілі колгоспу, та Олександр Феодосійович вирішив: «Мій шматок хліба буде тут, саме у цьому господарстві».

Працював натхненно та наполегливо, вкладаючи у землю всі набуті знання, всю свою любов до землі. І праця Олександра Феодосійовича не була марною: у 1980 році він був відзначений ювілейною медаллю з нагоди 100-річчя Леніна, — на той час це була висока нагорода. Без відриву від роботи закінчив сільськогосподарський інститут, а потім Микола Маркович довірив йому управління відділком колгоспу. Близько чотирьох років працював Олександр Колібаба керуючим, потому став головним агрономом. Коли хвороба знесилила М.М.Гибала, він запропонував кандидатуру О.Ф.Колібаби на посаду голови колгоспу. Колектив господарства підтримав цю пропозицію, і Олександр Феодосійович очолив господарство. Найперше, що він пообіцяв спеціалістам господарства — що всі, хто хоче працювати, матиме роботу, а відповідно — і заробітну плату.

У часи реорганізації головним для Олександра Феодосійовича було зберегти цілісність майнового комплексу, поголів’я, не втратити віддачі від землі, та найважливіше — аби працівники господарства отримували оплату за свою працю. Саме ж господарство давало можливості для реалізації в плані виробництва, адже на ланах та фермах працювали віддані своїй справі люди, ціла плеяда кваліфікованих спеціалістів, моральна підтримка яких для голови підприємства була потужним стимулом у нарощенні виробництва.

Саме тому, очоливши господарство, Олександр Феодосійович завжди дослухався до думки колективу, був у творчому пошуку новітніх технологій та дієвих ідей, які б дозволили наростити виробництво, зберегти тваринництво та збільшити реалізацію продукції. Тож побувавши на конгресі фермерів у США, повернувся і розпочав запроваджувати запозичені з-за кордону ідеї. Так був обладнаний доїльний зал, для облаштування якого Олександр Феодосійович розшукав фірму, яка б змогла втілити його задум.

Наростивши виробництво молока та м’яса, почав шукати можливості для вигідної їх реалізації. Так ружинське м’ясо стали поставляти на козятинський м’ясокомбінат, а молоко — на київське підприємство з виготовлення дитячого харчування, адже продукція кооперативу визнана екологічно чистою. Тоді каса господарства наповнилася обіговими коштами, з’явилася можливість оновлювати техніку відповідно до потреб, зробити реконструкцію Зарічанського відділку, налагодили виробництво таким чином, що воно роками працює ефективно.

Сьогодні кооператив щорічно закуповує сучасної техніки на 2 мільйони гривень, утримує 2300 голів великої рогатої худоби, дійне стадо складає 500 корів, на відгодівлі утримується 2000 свиней. Виробляючи 200 тонн молока щомісячно та збираючи по 44 центнери з гектара посівних площ, СВК «Ружинський» має можливість оплачувати вчасно працю 180 працівників кооперативу, так само вчасно розраховуватись із 1100 пайовиків.

Плануючи втілення нових задумів, Олександр Феодосійович черпає сили у любові рідних та близьких. Знає, що завжди підтримає дружина Галина Іванівна, доньки та чотири внучки — дідусева любов і гордість. Починаючи свій робочий день, Олександр Феодосійович перш за все об’їжджає поля — щоб впевнитись, що з посівами все гаразд, відчути, як росте та набирається вагою колос. Потім зустрічається з працівниками кооперативу, від спілкування з ними отримує позитивний заряд енергії для втілення нових задумів. Навіть свій вільний час Олександр Колібаба присвячує господарству — домашньому. «Я люблю тварин, люблю дивитися, як вони ростуть, доглядати їх власноруч, люблю працювати на городі. Та найбільше люблю подорожувати». Подорожі — це втіха для душі Олександра Феодосійовича, він уже побував у США, Франції, Німеччині та Польщі, мріє відвідати Ізраїль. Але з кожної подорожі він виносить для себе щось корисне, цікаві ідеї розвитку фермерських господарств, новітні технології у тваринництві і рослинництві, які потім запроваджує в життя у очолюваному ним господарстві.

Багато вже зроблено керівником СВК «Ружинський» — одного з небагатьох господарств району, які вижили після реорганізації і втрималися на ринку без залучення інвесторів, багато ще О.Ф.Колібаба планує зробити. Зокрема у планах на найближче майбутнє — розбудова свиноферми, механізація виробництва, збереження структури посівних площ, незважаючи на те, що така культура як, наприклад, цукровий буряк не вигідна для вирощування. «Озираючись на прожиті роки, я почуваюся щасливим, що мене прийняли в цей колектив, що підтримали у здійсненні задумів та планів. Я розумію, що правильно обрав свій шлях і ніколи не шкодував, що пішов хліборобською стезею», —  зазначає  Олександр Феодосійович Колібаба, окрилений хліборобською мрією, успішно втілюючи всі плани щодо розвитку одного з кращих сільськогосподарських підприємств Ружинщини.