Вже понад тридцять років працює у сільгосппідприємстві, нині СВК «Ружинський», Надія Петрівна Ходаківська. З раннього дитинства батьки прищепили і любов до рідної землі, до роботи, навчили цінувати людську працю, шанувати батьків та поважати людей. Так і пішла з батьківськими настановами у світ, з ясними думками та чистими прекрасними почуттями на зустріч сонцю, хорошим людям та своїй долі.

Після завершення навчан ня в Житомирському сільськогосподарському інституті Надія була направлена на роботу в ружинський колгосп імені Леніна. Свою трудову діяльність розпочала щасливого для себе сонячного першого вересня 1976 року. Колишній голова колгоспу Микола Маркович Гибало по-батьківськи поставився до молодого спеціаліста. Допомагав порадами, підказував і заохочував до праці. Саме тоді й розпочалися її трудові стежки–дороги. З початку працювала бухгалтером з розрахунків, пізніше економістом з оплати праці, головним економістом, а з 1997 року обіймає посаду головного бухгалтера господарства. До речі, у її трудовій книжці міститься тільки один запис — про прийняття на роботу. Всі інші — черговий щабель кар’єрних східців.

За час роботи пройшла добру школу фінансово – господарської діяльності сільгосппідприємства. Надія Петрівна, надзвичайно, відповідально ставиться до роботи. Сумлінно виконує свої службові обов’язки. Скрупульозно аналізує господарську діяльність, у потрібне русло спрямовує всі фінансові потоки. До її думки прислухаються, як спеціалісти середньої ланки, так і керівництво господарства. А працювати у такому потужному багатогалузевому сільгосппідприємстві, де трудиться близько двох сотень чоловік, де кожного дня через бухгалтерію проходять платежі на великі суми для придбання запчастин, техніки, пально-мастильних матеріалів, від реалізації молока, зерна та м’яса – надзвичайно складно. Та Надія Петрівна добре знає економіку, бухгалтерський облік, а тому не боїться важкої та відповідальної роботи. Зрозуміло, що Надія Петрівна росла, вчилася і тривалий час працювала за часів командно-адміністративної радянської системи та згодом довелось перебудуватися і налаштуватися на роботу в умовах ринкової економіки.

— Найважче було працювати в період реформування, — згадує Надія Петрівна. — Не було грошей, люди не отримували зарплати, тому було багато справедливих нарікань. — Тоді відбувалися складні процеси, зокрема, різке підвищення цін на пально-мастильні матеріали, мінеральні добрива, запчастини, техніку, відбувався злам старої системи, все кругом розвалювалось, чимало господарств в районі збанкрутували і припинили своє існування. Здавалося, що економіка не витримає і наше велике та потужне сільгосппідприємство розпадеться. Опускалися руки, хотілося все кинути і на цьому завершити свою кар’єру. Але саме завдяки підтримці трудового колективу, керівника господарства Олександра Феодосійовича Колібаби, колег по роботі, вдалося обрати правильний шлях подальшого розвитку, подолати труднощі та зберегти цілісність господарства. Я горджуся своєю професією, не розчарувалася в ній і щаслива від того що протягом усього життя пропрацювала у цьому славному трудовому колективі. Саме тут загартувалася воля і кувалася моя доля.

— Завдяки чіткій позиції та грамотності Надії Петрівни, — говорить керівник господарства Олександр Феодосійович Колібаба, — нам вдалося зберегти цілість господарства і продовжити справу яку колись започаткували комунари. Адже зруйнувати дуже легко, а от збудувати, зберегти, змусити цей складний сільськогосподарський механізм ефективно працювати не так вже й легко. Проте спільною працею нам вдалося це зробити. І тепер впевнено можна сказати, що тактику і стратегію було обрано правильно. У виграші залишились всі без винятку. Ця велика «колгоспна машина» ні на мить не припиняла свого виробництва, навіть під час найважчих випробувань. Ми зберегли робочі місця, а якщо людина захворіє — гуртом допомагаємо. Наше підприємство прибуткове, а тому в касі завжди є гроші, які за потреби використовуємо. Ми регулярно сплачуємо всі податки. Так, тільки до Пенсійного фонду кожного місяця перераховуємо понад п’ятдесят тисяч гривень. Ми цінуємо працю кваліфікованих спеціалістів, адже завдяки їм, в тому числі і Надії Петрівні, наше господарство живе і розвивається.

Народилась Н.П.Ходаківська 5 грудня 1954 року в Ружині, де промайнули її дитячі та юнацькі роки. Тут закінчила школу, зустріла свого судженого Миколу Станіславовича, з яким душа в душу прожили понад тридцять років. А приглядалися Надія та Микола одне до одного ще зі шкільної парти, оскільки началися в одному класі. Тепер, із загадковою посмішкою на вустах Надія Петрівна згадує ці незабутні хвилюючі зустрічі, квітучі весни, подих теплого літа, рідні та милі серцю призабуті стежини та несміливий перший поцілунок. Тоді, в пору прекрасної юності й зародилися палкі почуття. Тоді все було надзвичайним. Голова йшла обертом від п’янкого запаху трав, чистого повітря, буяння квітів та ніжного почуття. Це була молодість. Хотілося надвечір’ям свого рідного Ружина летіти наввипередки з вітрами, сягнути зоряного неба, торкнутися крилом річки Роставиці та тихесенько, щоб не чули тато і мама, повернутися додому, до рідної хати, де народилась і виросла, де затаїлась десь на самісінькому денці серця, одвічна тайна першого палкого і до болю вразливого почуття, яке поєднало їхні долі на все життя.

 Як швидко минає час, пролітають роки. Не встигли зоглядітись, як син змужнів та створив свою сім’ю. Дружина Інна стала для батьків немов би рідною донькою. Володимир закінчив агроекологічний університет, вступив до аспірантури, готується до викладацької роботи. Тепер подружжя Ходаківських всі свої надії покладає на дітей. Заради них батьки працюють і живуть. А молоде подружжя намагається брати приклад з батьків, які були все життя підтримкою та опорою один для одного.

Ц.ТОЛОКА