Понад десять років у Зоряному на молочнотоварній фермі працює Катерина Вікторівна Машкара. Вона народилась і виросла в Зоряному, закінчила Зарічанську школу і з п’ятнадцяти років розпочала свою трудову діяльність. Подумати тільки, якими важкими шляхами-дорогами водило її життя, коли ще зовсім юною дівчинкою змушена була піти працювати і важкою фізичною працею заробляти свій шматок хліба.
У неї не було захоплюючих подорожей, великого та величного кохання чи бурхливого студентського життя. Був тільки холодний розрахунок, палке дівоче серце та міцні руки з бурштиновими мозолями, які напеклися ще з дитинства. Тому невипадково подалася на ферму. З висоти пройденого життєвого шляху, прожитих років стало очевидним, що вибір зроблено правильно. А підтвердили це на практиці її перші несміливі кроки самостійного життя і виважено прийняті рішення. Тепер Катерина не може уявити собі, як би склалася її доля, якби не ферма. Робота доярки не з легких. Коли ще спить у сумерках село, Катерина Вікторівна поспішає на роботу. Тоді, вранці, о шостій годині у Зоряному розпочинаються трудові будні. Світяться лампочки, гудуть доїльні апарати, мукають корови, сопуть коні, перегукуються фуражири, люди рухаються, працюють, живуть. Влітку і взимку, золотої осені та квітучими веснами у Зоряному щоранку розпочинається виробничий процес, оживає тваринницький комплекс СФГ імені Мічуріна. Відбувається одвічний кругообіг у природі, в якому віддзеркалюється сама сутність людського життя. Необхідно подоїти корів, продати молоко, закупити обладнання, виплатити людям зарплату, щось відкласти на завтрашній день. І так щодня. Їхня праця створює матеріальні цінності, адже з молока виготовляють чимало продукції, яку щоденно споживають люди.
Розпочинається ранкове доїння корів. Катерина доглядає тридцять дві корови і за десять місяців поточного року надоїла від кожної корови по 7853 кілограми молока. Погодьтеся, — це вагомі результати і даються вони щоденною, важкою, копіткою працею доярок, фуражирів, керівників та спеціалістів середньої ланки, ветеринарної служби та керівника господарства Володимира Івановича Пилипчука, який добре розуміє, що сьогодні підприємство без тваринницької галузі повноцінно розвиватись не може. Адже це не тільки робочі місця, органічні добрива, але й важливий економічний фактор — прибуток, щодня свіжа копійка у касу господарства, без якої неможливо зібрати вирощений урожай чи провести посівну. Минулого року Катерина набрала первісток, сформувала групу високопродуктивних корів, роздоїла їх і сьогодні посідає одне з перших місць у підприємстві. За що заслужила шану та повагу у трудовому колективі, а також від керівництва господарства. Гай–гай, як давно це було, коли вона вперше прийшла на роботу. Старожили ферми — статечні жіночки подейкували, чи надовго вистачить її ентузіазму та фізичної сили до праці. Важко було спочатку, — згадує дівчина, та не впадала у відчай, намагалася не розповідати про свої труднощі людям. Все таїла в собі. Кожен день працювала не покладаючи рук і потайки молила Бога: «Господи, допоможи мені перенести усе на своїх плечах».
Проходили дні, минали роки, Катерина утвердилась на роботі, тут зустріла свого майбутнього чоловіка Романа Анатолійовича, який працює на фермі фуражиром. Подружжя виховує двійко діточок. Сергій навчається у другому класі Ружинської гімназії, а Маринка ще вдома — готується до школи і завжди з нетерпінням чекає, коли мама з татом повернуться з роботи. З роками молода сім’я заощадила трішки грошенят і придбала власний будинок, а підсобне господарство чималеньке — понад гектар городу, корова, свині та птиця — і до всього потрібні працьовиті дужі руки. Та це не проблема, оскільки робочий день у цього трудової родини розпочинається о п’ятій годині ранку, а закінчується пізно ввечері. Зрозуміло, що найбільше роботи влітку. Тому, коли приходить пора відпусток, подружжя на повну потужність трудиться на власному городі. Протягом свого життя Катерина ще жодного разу не відпочивала в санаторії чи на морі.
Своє господарство не покинеш, а свиней годувати потрібно кожного дня, адже вони також їсти хочуть, — наголошує жінка.
— Катерина Вікторівна — чуйна, працьовита і відповідальна людина, — зауважує головний зоотехнік господарства Сергій Анатолійович Литвин. — Спочатку працювала підмінною, пізніше доглядала групу корів, а зараз набрала нетелей і досягла у своїй роботі вагомих результатів.
І справді, Катерина Вікторівна стала висококваліфікованим спеціалістом. Зуміла знайшти своє місце в житті. Є сім’я, родина. Можна сказати, що міцно стоїть на ногах і добре вкоренилася на своїй рідній землі. Але є у неї ще одна мрія — зробити ремонт у своїй оселі, оскільки будинок старенький, потрібно докласти рук і грошей для того, щоб привести його в належний стан. І її мрія обов’язково здійсниться, позаяк такі працьовиті жіночі руки, які ніколи не знають спочинку, з усім впораються.