Народний самодіяльний ансамбль української пісні «Щербів» взяв участь у святкуванні Обжинків у польській гміні Улан-Майорат. Цей перший для ружинського колективу закордонний виступ став можливий завдяки укладеній в червні цього року угоді про співпрацю між Улан-Майоратом та Ружинською селищною радою.
Тож на запрошення війта пана Яна Лаского
українська делегація на чолі з селищним головою Віталієм Жарським 23 серпня розділила радість хліборобського свята – гмінно-парафіяльних Обжинків – разом з жителями партнерського Улан-Майорату.

До складу делегації увійшли начальник відділу культури і туризму РДА Олексій Хитрий, директор районного будинку культури Любов Хитра, учасники ансамблю «Щербів»: Тетяна та Михайло Поважуки, Галина Мартенюк, Людмила Козлюк, Світлана Чайка, Ірина Бондар, Володимир Осадчий, Іван Кожукало, Михайло Хуторний, Віктор Гайдамащук, Валерій Шевчук та художній керівник Сергій Нагорнюк; а також інструктор БК Лариса Кравченко, завідувачки Ружинських дошкільних закладів №1 та №3 Валентина Бонюк та Марія Дзюба, головний санітарний лікар району Петро Куцан, голова Ружинського польського культурно-освітнього товариства ім. Е.Маліновського Войцех Габріельськ та учениця Ружинської гімназії Вікторія Панченко. 
Розкажу детальніше про свято, оскільки воно дещо відрізняється від звичних для ружинців Обжинків, які ми святкуємо щороку на початку вересня. Обидва заходи об’єднує ідея вшанування хліба та хліборобської праці, виховання поваги до цієї святої професії. Однак, якщо у нас свято має виключно світський характер, то у Польщі – напроти, основними є його релігійні риси. Зазначу, що віра в Бога і відвідування костелу – невід’ємні частини життя практично кожного поляка. (Недарма ще з молодших класів школи діти вивчають релігію.) Тому зранку в місцевому костелі на святкову месу (фото №1) зібралися мало не всі жителі Улану. 

Тут у спільній молитві подякували Богу за врожай, а хліборобам – за їх труд, послухали проповідь священика, освятили обжинкові вінці і хліб.
Обжинкові вінці – це вироби із колосків пшениці, ячменю, з льону та вівса, гречки, рису, а також квітів, фруктів і овочів (фото №2). Практично у кожному такому вінці в центрі розташована фігура Ісуса Христа чи Діви Марії. Одні вінці – у формі хреста і серця, інші – у вигляді чаші чи дзвону, можна також побачити цілу хатинку з лелекою у гнізді над нею та домашніми птахами й тваринами у подвір’ї. Кожен такий виріб потребує чимало фантазії і праці. Вінці складає кожне солецтво (село), яке входить до складу гміни. Вони символізують подяку Богу за достаток, добробут, врожай. Після урочистої меси вінці віднесли до навчального комплексу ім. Яна Павла ІІ, де свято продовжилося. Як нам повідомили організатори, захід планували провести під відкритим небом, однак на заваді став дощ, тому змушені були перейти до шкільного спортзалу. Що жодним чином, мушу визнати, не вплинуло на якість свята.
Тож тут після виступів високоповажних гостей представники солецтв презентували своє поселення і вінець – розповіддю і піснею, в якій дякували Богу за врожай. Зауважу, що серед виступаючих були як школярі, так і старші віком люди. Навіть цілі фольклорні вокальні та вокально-інструментальні ансамблі робили презентації. До речі, і жінки, і чоловіки були одягнені у національний одяг, схожий чимось на український – вишитий, гаптований, мережаний. У кожного колективу – свій особливий колорит.
Щороку за результатами жнив з-поміж хліборобів гміни обирають найкращих господарів, які виконують роль старост на Обжинках. Вони обов’язково печуть обжинковий хліб, який освячують в костелі, а потім розподіляють між усіма присутніми на святі. Інший святковий атрибут – букет, складений з хлібних колосків, соняха та осінніх квітів.
Ружинці теж завітали на свято не з порожніми руками – а з духмяним українським короваєм на вишитому рушникові.
– В Україні кажуть: «Хвала рукам, що пахнуть хлібом», – підкреслив селищний голова Віталій Жарський, вручаючи коровай війту гміни пану Яну Ласкому. – Тому що з хлібом йдуть на родини, з хлібом одружують молодят, хлібом благословляють дітей у далеку дорогу життя, з хлібом проводжають за межу вічності. До кожного свята випікають свій хліб: на Різдво – книші, на Великдень – паску, на весілля – коровай. З короваєм ми прийшли до друзів. Шановне панство, я хочу від хліборобів Ружина вручити цей коровай пану війту і в його особі – всім хліборобам Улан-Майорату.
Після цього Віталій Іванович запросив польську делегацію на святкування Обжинків у Ружині 3 вересня.
Після виступів народних колективів розпочалась «світська» частина свята. Перш за все цінними подарунками нагородили переможниць гмінного конкурсу «Райський сад». Це конкурс на найкраще подвір’я. Дуже схожий на наш конкурс «Моє квітуче Полісся», під час якого визначаються найбільш ошатні обійстя місцевих господарів та території установ. А пересвідчитись у тому, що подвір’я польських господарочок і справді красиві, можна було оглянувши фотовиставку конкурсу.
Цікавими були конкурси, які проводили працівники гмінного осередку культури під керівництвом пані Магдалени Доманської для дітлахів та дорослих. Наприклад, діти змагалися, хто перший подолає відстань, тримаючи між ногами повітряну кульку. Жінки наввипередки чистили по кілограму картоплі. Були конкурси і для всієї родини. Усі переможці конкурсів отримували подарунки.
Місцеві і запрошені дитячі, молодіжні й дорослі гурти та виконавці презентували глядачам хореографічні та вокальні композиції.
Бурхливими оплесками, із зацікавленістю зустрічала польська аудиторія художній колектив з Ружина. Ліричні і запальні, мелодійні українські народні пісні у виконанні «Щербова» без перебільшення полонили глядачів. Адже дехто, розуміючи близьку за звучанням мову, підспівував, інші – плескали з непідробним захватом у долоні в такт музиці. А вигуки «Браво!», які лунали із зали, свідчили про небажання глядача відпускати уподобаних музик зі сцени. Сподобалась присутнім і щира пісня, яку виконала Вікторія Панченко, «Я бажаю вам добра». Поняття «добра», «любові», «Батьківщини» – зрозумілі й без перекладу. Це те, що єднає людей, це те, про що співаємо, те, чим живемо. Тож міст дружби цього дня збудували із мелодії, добра та щирості.
А тим часом на вулиці…Поки одні розважалися у залі, інші мешканці Улан-Майорату проводили не менш цікаво час під відкритим небом. І великі, і маленькі каталися на різноманітних каруселях, веселих атракціонах, смакували солодкою ватою на іншими смаковинками, танцювали й веселились.
Однак усі чекали, поки у нічному уланському небі спалахне «Вулкан вогнів». А й справді, о двадцять другій годині темно-синій атлас піднебесся розрізали фонтани феєрверків. Таке видовище завжди заворожує й дивує красою й різнобарв’ям палаючих іскринок.
Після цього піротехнічного шоу для тих, хто ще не втомився (а таких, напевно, не було), свято продовжилося виступом молодіжного гурту «Mega Dance» і дискотекою.
Наступного дня для нашої делегації влаштували незабутню екскурсію столицею Республіки Польща – Варшавою. Крім того, повертаючись в Україну, ми відвідали музей, що розташований на місці концентраційного табору Майданек, неподалік від м. Люблін. Та про все це ми розкажемо у наступних номерах газети.

Ольга МОЛЯВЧИК