Лейкоз тварин — хронічна інфекційна хвороба великої рогатої худоби, інших ссавців, різних видів птахів, що характеризується порушенням процесу дозрівання клітинних елементів крові, злоякісним розростанням кровотворної та лімфоїдної тканин, утворенням у різних органах пухлин. Хворіє на лейкоз і людина.
Хвороба має три послідовні стадії: 
— інкубаційну, коли тварина вже заражена збудником, але антитіла ще не виявляються;
— продромальну — з моменту виявлення позитивної на лейкоз серологічної реакції;
— повного розвитку — після виявлення гематологічних і клінічних ознак хвороби.
Лікування та специфічна профілактика на даному етапі економічно невигідні.
Причина виникнення, розвитку і розповсюдження захворювання — онкогенний РНК— вірус, який паразитує у лейкоцитах, та фактори, що забезпечують його патогенну дію: спадковість та імунологічна недостатність організму, дія несприятливих екзогенних факторів.
Вірус лейкозу великої рогатої худоби має спорідн ... Читати далі »

Земельна реформа принесла в життя українського селянина як певні плюси, так і низку болючих і до цього часу невирішених питань. Здавалося б, кожен землевласник тепер може розпоряджатися паєм на власний розсуд. Хочеш – віддай землю орендарю, нехай він її обробляє, а ти будеш щорічно отримувати «дивіденди» – близько тонни зерна чи її грошовий еквівалент. Хочеш – господарюй сам, звісно, якщо маєш необхідну техніку чи достатньо коштів. Є й третій варіант: ти ні сам не обробляєш свої два-три гектари землі, ні іншим не даєш. Нічого не затрачаєш, зате нічого й не отримуєш. Ось цей третій варіант і стане предметом нашої сьогоднішньої розмови. З таким веденням господарства окремими землевласниками зустрілося ПСП «Батьківщина», яке орендує земельні паї у Шпичинцях та Роставиці.
– Ми з повагою ставимося до законних прав власників паїв, – наголошує керівник господарства Володимир Семенюк. – Це справа кожного окремо, як розпоряджатися власною землею. Чи довірити її орендарям ... Читати далі »

В минулі часи храм у кожному селі був осередком і громадського і духовного життя. Саме тому до нас дійшли в більшості випадків лише церковні документи про життя громади. Так історію рогачівської громади на основі архівних матеріалів відображено у книзі істориків Сергія Голотюка та Володимира Перерви «Покровський храм села Рогачів: втрачене та не забуте» із серії «Духовна спадщина Ружинського краю». Книгу видано з благословення Високопреосвященного Гурія (Кузьменка), архієпископа Житомирського та Новоград-Волинського. На сторінках видання автори розповідають про історію храму села Рогачі, разом з тим, про історію села та його жителів, про збереження православних традицій тощо.
Ініціаторами видання книги про історію рогачівської церкви стала голова Союзу жінок України «За майбутнє дітей» Валентина Петрівна Семенюк-Самсоненко, батьки якої родом з цього села, де і понині проживає багато її родичів. Виступаючи на презентації книги перед жителями рогачів, Валентина Пе ... Читати далі »

Делегація з гміни Улан-Майорат (Польща) відвідала Ружин і взяла участь в роботі сесії селищної ради та у святкуванні районного свята Обжинків третього вересня. Гості завітали на запрошення селищного голови Віталія Івановича Жарського згідно домовленостей, закріплених партнерською угодою в червні цього року.
У Ружин прибули війт гміни пан Ян Лас-
 кий, голова ради пан Щепан Гайда та його заступник пан Кажіміш Гроховські з дружинами, а також директор навчального комплексу ім. Яна Павла ІІ пані Еулалія Міколаюк і керівник гмінного осередку культури пані Магдалена Доманська. Цього святкового вересневого дня наша гостинна земля радо вітала консула Польщі в Луцьку пана Анджея Рачковскі та засновницю Дому Польського в Києві пані Марію Сівко. Усіх гостей, за українською традицією, зустрічали з хлібом-сіллю на вишитих рушниках.
Депутати селищної ради поспілкувалися з візитерами на актуальні теми: про ведення сільського господарства, формування бюджету, роботу орган ... Читати далі »

Мамо, мамо, рідна ти моя ненько – журливо, багатогранно і мелодійно, з помітним смутком у душі, звучить ця українська пісня для кожного із нас. Її мелодія відлунюється десь на самісінькому денці серця. Мати недосипала ночей, щоб зростити своїх діточок, дати їм путівку в життя, аби вони могли не тільки працювати і жити але й творити, продовжувати свій родовід, зберегти традиції власного народу і прокласти світлу стежину майбутнім поколінням. Звичайно, у всі часи, і сьогодні важко народити, виростити, виховати п’ятеро і більше дітей. 
Але як приємно батькам, коли до рідної  хати, до отчого порога приїжджають діти, онуки, правнуки. У всіх своя доля, особливий неповторний шлях у цьому земному житті, коли вони виховані, розумні, своєю працею здобули шану і авторитет у людей, коли їх поважають і беруть з них приклад. Це приємно не тільки родині, односельчанам, але й суспільству. Сьогодні в цьому зацікавлена держава, адже діти – наше майбутнє і, відповідно, майбутнє на ... Читати далі »